ФЕНОМЕН КАТОЛИЦЬКОЇ ШКОЛИ


 Сьогодні ми прагнемо віддати дитину до найкращих, найосвіченіших вчителів. І це справді важливо, адже, після батьків, вчитель, мабуть, друга особа, яка впливає на формування особистості дитини.

         У сучасному суспільстві поширені певні стереотипи щодо католицького шкільництва, які, на мою думку, поширюються через незнання й нерозуміння його суті і призначення. Тож я спробую розвіяти певні міфи і познайомити вас ближче із феноменом католицької школи.

    Насамперед хибною є думка про те, що школи, які відкриті при монастирях, ставлять собі за мету «затягнути» й учнів до монастиря, до життя закритого. Зовсім ні. Богопосвячені особи, які працюють у школі, найперше працюють для блага дитини і суспільства. Найбільше наше прагнення, аби дитині у нас було добре. Ми хочемо в атмосфері поваги та любові виховати високоосвіченого громадянина нашої держави. Адже кожна країна є тоді багатою, коли в неї є високоосвічені громадяни.

      У католицькій школі плекають глибокі знання, робиться наголос на індивідуальному підході до кожної дитини. Попри це школа з християнськими цінностями прищеплює  дитині ще й основи етичного кодексу. Ми хочемо, щоб дитина розвивалася цілісно, гармонійно, отримуючи не лише певну суму знань, а й розвиваючись в емоційній сфері. Наша мета – не змушувати учня, а пояснити, вмотивувати. Цього досягаємо через діалог, слухання, повагу до кожної маленької особистості.

        Духовне виховання важливо закладати з дитинства. Тому ми пробуємо пояснити, що існує вищий вимір, незбагненний Господь, порушуємо питання про сенс нашого існування, розуміння і реалізацію Божого задуму стосовно кожного. І пошук відповідей на ці питання не менш важливий, аніж інтелектуальні знання.

     Безперечно, для родин, які виховують дитину у християнському дусі, закладають зерна добра, важливо, щоби ці цінності плекалися і поглиблювалися надалі й у школі. Саме для цього й існують католицькі школи, які допомагають батькам віднайти і фахово розвинути те найкраще, що є в кожній дитині.

    Ми тісно співпрацюємо з Церквою. Отці, сестри-монахині власним прикладом показують дітям красу служіння Богові і ближньому. У нашій школі твориться прекрасне середовище, де дитина є почутою. Найважливіше, що ми намагаємося виховати в наших учнях – це людяність. Ця людяність має джерелом самого Христа, який любить кожну людину, жертвує себе за кожного і є ідеалом для усіх наших  працівників, не лише для вчителів. Ми всі маємо за зразок педагогіку Ісуса і прагнемо показувати це учням. Пробуємо власним прикладом допомагати дитині рухатися вперед. Бути сильними, бути патріотами і добрими християнами – цього навчає католицька школа як така.

    Важливо, що у молитві ми стаємо обличчям до Бога, відкриваємося на Його дію у нашому житті, і в такій поставі можемо щонайкраще розвинути свої здібності. Коли ми повернені обличчям до Бога, ми товаришуємо дитині у дорозі її зростання, сяємо світлом духовності, тепла, любові. І цим світлом зігріваємо маленьке серце, яке має вирости і стати повноцінною, цілісною особистістю. Бачачи добрий приклад, дитина повертається до Бога і разом з Ним вчиться долати виклики і перешкоди. У жодному випадку ми не налаштовуємо своїх учнів до життя в якомусь утопічному ідеальному світі. А готуємо до того, що вони це суспільство можуть покращувати своїми добрими намірами, словами, діями. Готуємо до виконання у житті свого служіння,адже реалізуючи якнайкраще своє професійне покликання, ми чуємося щасливими. Навчання  слід розглядати не як обтяжливу повинність, а як свято – свято пізнання Бога, світу, свого місця в ньому. Реальне життя – це прекрасне життя, його варто прожити, таким життям ми збагачуємо інших навколо себе, творимо гармонійне суспільство. Ось чому католицьке шкільництво слід розвивати і всіляко підтримувати.

             о. Йоан Лубів, ЧСВВ